Реферат на тему «Фiлософiя серця» П. Юркевича

Содержание:

ВСТУП 3
ГЛАВА I ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ – ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК СЛОВ’ЯНСЬКОГО КУЛЬТУРНО-АНТРОПОЛОГІЧНОГО ПРОСТОРУ XIX СТ. 5
1.1 Онтологія П. Юркевича………………………………………………………..10
ГЛАВА II КОРДОЦЕНТРИЗМ ЯК ОСНОВА ФІЛОСОФІЇ П. ЮРКЕВИЧА 13
2.1 Змістовність та значущість поняття «Серце»…………………….…………..13
2.2 Етичне підґрунтя філософської системи П. Юркевича 16
ВИСНОВКИ 20
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 23

Введение:

Актуальність обраної теми полягає в необхідності дослідження впливу серця на життя людини, її вчинки, почуття та ставлення до інших людей. Разом з тим, процес розкриття змістовності поняття «Серце» допоможе глибше пізнати нагальну філософську проблему духовності людини. Доцільним є її розгляд через призму вітчизняної філософської думки, оскільки саме вчення про серце, або «філософія серця», найбільш яскраво виражає специфіку української національної культури.
В наш час, коли такі чесноти людини, як моральність, душевність, співчуття, повага до ближнього поступово відходять на другий план, коли втрачається відчуття особистої відповідальності і відбувається пошук нових ідеалів, необхідно більше уваги приділяти моралі та моральності.
Український кордоцентризм знайшов своє яскраве відображення у творчості Григорія Сковороди, філософії Памфіла Юркевича, працях Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченко. Початок цього філософського вчення був закладений саме Г. Сковородою, який виклав у своєму творчому доробку роздуми стосовно людської духовності, які є ідею серця як такого центру внутрішнього світу людини, який визначав її індивідуальність. Тих самих поглядів дотримувався і П. Юркевич, і саме в його творчості «філософія серця» набула найцікавішого розвитку.
Про П. Юркевича писали такі відомі філософи як Д. Чижевський [1], В. Соловйов [2], Г. Шпет [3]. Вони дають загальну характеристику творчості мислителя. В останні десятиліття інтерес до праць П. Юркевича зріс. Робляться спроби визначити місце Юркевича в контексті української та російської філософії, а також у світовому контексті.
До основних ідейно-теоретичних витоків, які сформували кордоцентричні погляди мисленника, необхідно віднести біблійне вчення про серце, ідеї серця в європейській філософській думці та кордоцентризм вітчизняної філософії.
«Філософія серця» П. Юркевича являє собою розгорнуту концепцію про серце як визначальну основу фізичного і духовного життя людини, як символ її внутрішнього світу переживань. Людина пізнає навколишній світ за допомогою розуму, а пізнати красу й таємничість світу можна тільки серцем як центром усіх пізнавальних дій. За П. Юркевичем, розум — вершина, а серце — коріння духовного життя. Через серце людина здійснює емоційне осягання світу, яке є первинним та глибинним способом світосприйняття, забезпечує його цiлiснiсть.
Релігійна філософія П. Юркевича спрямована на вивчення проблем людини, її внутрішнього світу, загальнолюдських моральних принципів. У ній долаються протиріччя між науковим знанням і релігійним одкровенням, встановлюється діалог і співробітництво між наукою і релігією. Саме релігійні установки філософа зумовили його підвищений інтерес до проблем моралі. В своїй філософії серця П. Юркевич проголошує серце основою моральної особистості людини, і поряд з цим він не заперечує важливої ролі розуму в моральному становленні людини.
Все це в сучасних умовах оновлення суспільства має велике соціально-практичне значення, а тому вивчення філософської спадщини П. Юркевича в усій глибині допоможе краще зрозуміти значення серця в житті людини та його вплив на вирішення сучасних етичних і моральних проблем. Таким чином, можна визначити, що об’єктом дослідження є творчість П. Юркевича, а предметом — його філософська система. Основна мета роботи полягає в дослідженні світоглядних засад філософії мисленника.

Заключение:

П. Юркевич, як видатний представник української академічної філософії, за своє коротке і дуже активне життя зробив неоціненний внесок у розвиток національної філософської думки 19 століття. Переживаючи період негативного ставлення до філософії, П. Юркевич пристрасно відстоював свободу філософського духу. Філософію, як науку про дух, він відніс важливості духовного життя кожної людини.
У своїх поглядах на світ мислитель критично ставився як до ідеалістичного початку, так і до реалістичного (матеріалістичного); не сприймав їх однобічності. На його думку, ні ідеалізм, який намагається пояснити існування речей від початків та ідей суто апріорного мислення, ні матеріалізм, який виводить все піднесене в людині з матеріального, не пояснюють повністю людську сутність, корінням якої є. набагато глибше.
Не останнє в роботі філософа займала проблема ідеї. Саме філософська ідея, на думку П. Юркевича, є втіленням філософського розуму. Він розглядав це як основу гармонії між мисленням і буттям, як необхідну передумову будь-якої науки.
Серед рис, що визначають особливість філософії П. Юркевича, є християнський антропологізм, що яскраво відображено в його «філософії серця». Найбільше теоретичне обґрунтування філософії серця отримало у праці «Серце та його значення у духовному житті людини вченням Божого Слова». У ньому мислитель запропонував нетиповий і оригінальний на той час погляд на людину як на конкретну індивідуальність, яка не вкладалася ні в ідеалістичні, ні в матеріалістичні теорії тієї епохи. Так, серце є визначальною основою фізичного та духовного життя людини.
Вона стає носієм своїх тілесних сил, пізнавальних дій душі, центром різноманітних емоційних почуттів, тривог, пристрастей і морального життя загалом. Саме в серці, на думку філософа, народжується рішучість людини діяти, в ньому виникають різні бажання, серце є центром усіх пізнавальних дій людської душі. Однак філософ пов’язує з серцем і моральною гідністю. На його думку, дії людини слід оцінювати відповідно до того, спричинені вони зовнішніми умовами чи спричинені бажанням вільного серця. Ці погляди П. Юркевича стосуються християнського вчення про кохання як джерела всіх справді моральних вчинків людини. Розглядаючи моральне питання, український мислитель не заперечує значення розуму в моральному становленні людини.
У своїй творчості філософ висловив ідеал української духовної культури, ідеал зовнішньої та внутрішньої гармонії, визначив рівновагу голови та серця як основи моральної цілісності особистості.
Різні дослідники по-різному сприймають філософське вчення П. Юркевича про серце. Одні сприймають це, інші — ні, деякі критикують, заперечують, не згодні з поглядами філософа. Але безперечно, що ці філософські погляди ні в якому разі не можна ігнорувати. Вони увійшли в українську духовну культуру як своєрідний світогляд, який відображає морально-етичні цінності українського народу, його спосіб мислення та менталітет. Тому нехтувати скарбом, який має Україна та український народ у образі цього видатного філософа, жодним чином неможливо.
Особливо зараз, коли духовність, моральні принципи та дії в житті кожної людини та суспільства в цілому поступово виходять на бік. Саме з цієї причини можна стверджувати, що філософія П. Юркевича не втратила актуальності в наш час і може бути використана при вирішенні сучасних етичних та моральних проблем. З усього цього Юркевич робить два принципово важливих у розумінні суті своєї «філософії серця»: 1) серце може виражати, знаходити та розумно своєрідно розуміти такі душевні стани, що за своєю ніжністю, духовністю та життєвою силою, недоступні абстрактним знанням розуму; 2) поняття та абстрактне пізнання розуму, оскільки воно стає нашим душевним станом, але не залишається в абстрактному зображенні зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати і помічати не в голові, а в серці: воно повинно проникнути в цю глибину, щоб стати активною силою жиру. і двигун нашого духовного життя. Іншими словами, розум має сенс світла, яким Бог творить життя людського духу.
Духовне життя виходить за рамки розуму, який є вершиною, а не коренем духовного життя людини. Закон про розумову діяльність, писав Юркевич, не покладається на силу розуму як на його створення, але належить людині як готовому, незмінному, встановленому Богом порядку морального і духовного життя людини і людства. Він містить цей закон у серці як найглибший скарбник Духа людини.
Такі основні положення є сутністю «філософії серця» Юркевича. (Ми свідомо опускаємо тут ту частину, яка безпосередньо стосується етики, як це обговорюється нижче.)
Для того, щоб оцінити повну значимість та оригінальність «філософії серця», зробити необхідні висновки та відкрити її джерела, спершу треба проаналізувати духовну атмосферу, в якій воно виникло і в якому воно мало стверджувати своє право на існують.

Фрагмент текста работы:

ГЛАВА I ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ – ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК СЛОВ’ЯНСЬКОГО КУЛЬТУРНО-АНТРОПОЛОГІЧНОГО ПРОСТОРУ XIX СТ.
Памфіл Данилович Юркевич — найвидатніший український філософ минулого століття. Без ретельного вивчення його спадщини важко зрозуміти глибокий зміст процесів, що відбувалися протягом другої половини XIX — початку XX століть. у сфері української духовності, і особливо в духовному житті Росії.
Дослідники по-різному оцінюють філософію українського мислителя. Одні називають це «філософією серця», інші називають це конкретним ідеалізмом, бачачи в ньому початки персоналізму і навіть елементи екзистенціалізму тощо. Також вирішується питання ідейних попередників Юркевича. Однак кожен одностайний у тому, що його філософія залишалася незрозумілою для сучасників, значно випереджала його час і мала величезний вплив на майбутні покоління філософів, зокрема В. Соловйова, С. Трубецького, С. Булгакова, М. Бердяєва , С. Франк, М. Лоський, В. Зенковський та ін.
«Філософія серця». Основні принципи «філософії серця» Юркевич виклав у праці «Серце та його значення в духовному житті людини згідно з вченням Божого слова», де розгортається цілісна філософсько-антропологічна концепція серця як визначальна основа фізичного і духовного життя людини. Юркевич пропонує досить оригінальний і не типовий для його епохи погляд на людину як на конкретну індивідуальність, яка не вкладалася ні в матеріалістичні, ні в ідеалістичні антропологічні теорії того часу.
Серце у філософії Юркевича — скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр духовного і духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя людини, планшет, на якому врізаний природний моральний закон.
Весь пафос цього твору спрямований проти раціоналістичних спроб звести сутність душі, всього духовного світу до мислення, оскільки в цьому випадку проблема індивідуальності людини знімається, і залишається якась