Курсовая теория на тему Фізична реабілітація дітей з ДЦП методом кінезотерапії та гідротерапії

Содержание:

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 5
ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ 5
1.1. Поняття про дитячий церебральний параліч, його характеристика 5
1.2. Особливості реабілітації при дитячому церебральному паралічі 9
1.3. Засоби фізичної реабілітації при дитячому церебральному паралічі 12
Висновки до розділу 1 15
РОЗДІЛ 2 16
ГІДРОТЕРАПІЯ У ФІЗИЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ДИТЯЧИЙ ЦЕРЕБРАЛЬНИЙ ПАРАЛІЧ 16
Висновки до розділу 2 19
ВИСНОВКИ 20
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 21

Введение:

Актуальність теми. Велику частину серед дітей з особливими потребами становлять діти з дитячим церебральним паралічем (ДЦП), народжуваність яких залишається високою. За останні 10 років рівень народжуваності і тенденції розвитку дітей з церебральним паралічем складає 2,0-2,5 випадків на 1000 дітей, хоча подекуди цей показник ще вищій [2, 4, 15].
Дитячий церебральний параліч – комплексне поняття, яке об’єднує низку синдромів, котрі виникають у зв’язку з ураженням мозку. ДЦП розвивається в результаті ураження головного і спинного мозку через різні причини на ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку плода і в пологах. Основним клінічним симптомом ДЦП є порушення рухової функції, до якого у ряді випадків додається порушення психіки, мови, слуху, зору [17].
На сьогодні велика увага приділяється різним засобам відновлення дітей з церебральним паралічем: медикаментозній терапії (Т. К. Гаврилова, Є. К. Макарова та ін.), ортопедичному лікуванню (В. І. Козявкін, М. А. Бабадагли, А. В. Пчєляков та ін.), реабілітації засобами фізіотерапії: бальнеолікування (І. В. Галіна, Є. А. Штеренгерц та ін.), електролікування (К. А. Семенова, фізичній реабілітації в умовах санаторно-курортного лікування та спеціалізованих стаціонарів.
Великою проблемою стає фізична реабілітація цих дітей, пошук методів та засобів, які спрямовані на максимальний розвиток збережених функцій, компенсацію фізичних вад та інтеґрацію дитини у суспільство. Необхідна цілеспрямована співпраця родини, суспільства і держави, і саме сім’я повинна відігравати основну роль у здійсненні фізичної реабілітації дитини з церебральним паралічем. Спостерігається недостатність науково-практичних робіт, які б вивчали особливості застосування кінезотерапії та гідротерапії у дітей даної нозології, тому тема курсової роботи є актуальною.
Об’єкт дослідження: процес фізичної реабілітації дітей з дитячим церебральним паралічем.
Предмет дослідження: засоби кінезотерапії та гідротерапії у фізичній реабілітації дітей з дитячим церебральним паралічем.
Мета дослідження: обґрунтувати теоретико-методичні основи застосування кінезотерапії та гідротерапії у фізичній реабілітації дітей з дитячим церебральним паралічем.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати питання фізичної реабілітації дітей з дитячим церебральним паралічем.
2. Визначити особливості застосування кінезотерапії у фізичній реабілітації дітей з дитячим церебральним паралічем.
3. Визначити особливості застосування гідротерапії у фізичній реабілітації дітей з дитячим церебральним паралічем.
Методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури, порівняння, дедукція, індукція.
Практичне значення одержаних результатів.
Отримані результати можна застосовувати у практичній діяльності реабілітологів, профільних реабілітаційних центрів для дітей з дитячим церебральним паралічем щодо поліпшення показників функціонального стану опорно-рухового апарату, таких як тонус та сила м’язів, амплітуда рухів, показники ступеня парезу та моторного розвитку.
Отримані результати можуть бути рекомендовані для застосування як батьками дітей з церебральним паралічем, під контролем фахівця з фізичної реабілітації, так і фахівцями в реабілітаційних центрах та центрах соціальної адаптації і реабілітації дітей з особливими потребами.

Заключение:

1. Дитячий церебральний параліч – це непрогресуюча рухова неповносправність, викликана аномальним розвитком або пошкодженням несформованого головного мозку. При цьому проявляється характерний тип порушень неврологічного розвитку. Парези та паралічі, м’язова гіпертрофія, порушення м’язового тонусу, зору та слуху, тонічні рефлекси, мовленнєві та психічні порушення, деформації суглобів та розвиток контрактур характеризують таке захворювання, як ДЦП. Визначається, що запобігання розвитку важких рухових порушень передбачає своєчасне виявлення рухових порушень та проведення реабілітаційних заходів.
2. Аналіз літературних джерел показав, що основним методом лікування дитячого церебрального параліча залишається фізична реабілітація. Наявні методики стосуються переважно дітей раннього віку із застосуванням лікувальної гімнастики та масажу, гідрокінезотерапії для хворих із церебральним паралічем. З ряду методів фізичної реабілітації за результатами вітчизняних і зарубіжних досліджень виділяється Бобат-терапії, що є визнаною науковцями всього світу. Засоби Бобат-терапії в першу чергу впливають на розвиток рухової функції на нейрофізіологічному рівні, що дає їм змогу використовуватись у фізичній реабілітації дітей з ДЦП.
3. Гідротерапія, завдяки властивостям води, має пріоритет над фізичними вправами, що виконуються на суші та вважається одним із провідних засобів фізичної реабілітації дітей з ушкодженнями нервової системи.

Фрагмент текста работы:

РОЗДІЛ 1
ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

1.1. Поняття про дитячий церебральний параліч, його характеристика

Дитячий церебральний параліч – це непрогресуюча рухова неповносправність, викликана аномальним розвитком або пошкодженням несформованого головного мозку. При цьому проявляється характерний тип порушень неврологічного розвитку [14].
Велике медичне і соціальне значення проблеми церебрального паралічу зумовлене не тільки важким характером цього захворювання, що часто призводить до інвалідизації хворих, але й значною його поширеністю [15]. Більшість таких немовлят переносять перинатальну енцефалопатію, що призводить до різних фізичних і психічних порушень.
Дитячий церебральний параліч виникає в результаті ураження мозку в період внутрішньоутробного розвитку, під час пологів чи у період новонародженості [18].
ДЦП виникає під впливом різних екзогенних і ендогенних чинників, які можуть взаємодіяти між со¬бою. Таким чином, ДЦП варто розглядати як мультифакторіальне захворювання, причиною якого можуть бути внутрішньоутробні інфекції, внутрішньоутробна гіпоксія (наприклад, унаслідок пору¬шення плацентарного кровообігу), несумісність матері і плоду за резус-фактором з розвитком ядерної жовтяниці, передчасні пологи і пологова травма, гіпоксія і асфіксія під час подовжених або ускладнених пологів, травми, судинні пошкодження, інфекції в післяпологовому періоді.
Важливими чинниками ризику ДЦП є недоношеність і низька вага дитини при народженні. Часто вирішальну роль відіграють пренатальні чинники, що діють у внутрішньоутроб¬ному періоді і нерідко підвищують чутливість плоду до дії несприятливих чинників під час пологів. У значної частини дітей причина розвитку ДЦП залишається невідомою [28].
Основу клінічної картини ДЦП складають рухові розлади – паралічі, довільні рухи, порушення координації рухів. Порушується онтогенетична послідовність рухового розвитку, активізується патологічна то¬нічна рефлекторна активність, що призводить до підвищення м’язового тонусу і формування патологічних поз. Порушується формування механізмів підтримки рівноваги при стоянні і ходьбі, формується патологічний руховий стереотип, не¬правильні установки тулуба, кінцівок, а згодом – контрак¬тури і деформації.
Водночас з цими симптомами часто спостерігається затримка психічного розвитку з формуванням розумового відставання, епілептичні припадки, окорухові порушення (косоокість, ністагм, параліч погляду). Клінічні прояви по¬ліморфні і залежать від характеру і ступеня порушення розвитку і патологічних змін мозку.
У 75% хворих на ДЦП спостерігаються розлади мовлення, у 100% випадків – порушення довільної моторики (тілорухливості), і лише у 30% – порушення розумового розвитку.
Клінічна картина рухових, психічних та мовних розладів настільки різноманітна, що, як уже зазначалося, досі немає єдиної класифікації ДЦП. У Росії прийнято класифікацію, запропоновану проф. К. А. Семеновою [30]. Згідно з класифікацією К. А.Семенової, виділяють такі форми цього захворювання:
1. Подвійна геміплегія. Вважається найважчою формою ДЦП. У період внутрішньоутробного жит¬тя виявляються важко порушеними всі найважливіші функції людини: рухові, психічні, мовні, що спричиняє тяжке ураження мозку. Психічний розвиток дітей знахо¬диться зазвичай на рівні олігофренії в ступені імбецильності або ідіотії.