Курсовая с практикой на тему кримінальна відповідальність за бандитизм.ст.257кку

Содержание:

ВСТУП 3
РОЗІЛ 1. Розвиток поняття “бандитизм” в кримінально-правовому аспекті 6
1.1. Визначення місця посягання бандитизму в системі 6
1.2. Поняття бандитизму 8
1.3. Відмежування бандитизму від суміжних злочинів 15
РОЗДІЛ 2. Кримінальний аналіз складу “бандитизм” 21
2.1. Обєкт і обєктивна сторона бандитизму 21
2.2. Субєкт та субєктивна сторона бандитизму 23
2.3. Покарання при вчиненні бандитизму. Проблеми розслідування цієї категорії справ 26
ВИСНОВОК 32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 35

Введение:

«Загальна декларація прав людини» проголошує, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Ці положення також встановлюються Конституцією України. Відповідальність за злочини проти життя і здоров’я передбачається Кримінальним кодексом України.
Захист життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави від внутрішніх загроз передбачає створення системи правових норм, що забезпечують нормальне існування особистості, суспільства, і безпечні умови для трудової діяльності і відпочинку громадян, їх життєдіяльності, а також нормальне функціонування громадських і державних установ і організацій.
Основними об’єктами забезпечення безпеки є: особистість, її права і свободи, суспільство, його матеріальні і духовні цінності, держава, її конституційний лад, обороноздатність, і територіальна цілісність. Найбільш небезпечні випадки порушення, що виражаються в злочинному зазіхання на громадську безпеку і громадський порядок, присікаються за допомогою кримінально — правових норм.
Бандитизм — злочини проти громадської безпеки, тобто діяння, визнані кримінальним законом грубо порушують нормальні умови повсякденного життя і діяльності людей. Ці злочини завдають чи можуть завдати істотної шкоди особистим, громадським, і державним інтересам, здоров’ю, тілесної недоторканності і гідності громадян.
Бандитизм, тобто створення стійкої озброєної групи (банди) з метою нападу на громадян або організації відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
Банда, будучи злочинною організацією, характеризується стійкістю і озброєністю. Про стійкість свідчать стабільність її складу і структури, злочинна діяльність банди здійснюється переважно однотипними засобами і методами. Озброєність характеризується наявністю зброї хоча б у одного члена банди.
Бандитизм за своїм змістом являє корисливо-насильницький злочин. Його переважними цілями служать заволодіння чужим майном, цінностями, грошима шляхом насильства або реальної загрози його негайного застосування. Однак бандитські напади можуть переслідувати і цілі немайнового характеру, пов’язані з інтересами членів банди. Проблема протидії створенню бандитських формувань і бандитизму залишається актуальною і вимагає ретельного вивчення, пояснення і рішення. Звідси випливає констатація актуальності і практичної значущості теми даної роботи.
Об’єктом дослідження є бандитизм, як одне з найнебезпечніших злочинів.
До предмету дослідження можна віднести поняття, ознаки складу злочину, кримінальна відповідальність і відмінні ознаки бандитизму.
Метою дослідження є вивчення поняття, визначення основних ознак, складу та кримінальна відповідальність за бандитизм, а так само відмінних рис від інших видів злочинів із застосуванням зброї.
Завдання даного дослідження можна сформулювати відповідно до мети:
— дослідити поняття та сутність бандитизму;
— проаналізувати кримінально-правову характеристику нормативно-правових актів та інших джерел за класифікацією бандитизму, його складу, ознаками і цілям.
Висновки по роботі грунтуються на аналізі та узагальненні дослідженого матеріал і можуть бути використані в практичній діяльності співробітників правоохоронної органів, в навчальному процесі в освітніх установах.
Актуальність теми дослідження: за офіційними даними МВС України, кількість кримінальних справ, порушених за фактами бандитизму, збільшується щороку. При цьому в правозастосовчій практиці подібні справи нерідко викликають значні труднощі, обумовлені найчастіше багатоепізодні кримінальних діянь, великою кількістю учасників банд, різноманітністю їх ролей при вчиненні злочинів, нерідко психологічним, фізичної розправи стосовно потерпілих і свідків з метою примусити їх до дачі показань, бажаних для членів банди.
Аналіз слідчої і судової практики у справах про бандитизм показує, що нерідко в процесі попереднього розслідування і розгляду справи в суді виникають складнощі при кваліфікації злочинів, відмежування бандитизму від суміжних складів злочинів.

Заключение:

У цій роботі був проведений юридичний і порівняльний аналіз бандитизму.
В ході юридичного аналізу бандитизму було виявлено, що бандитизм є суспільно небезпечним злочином. З причини того, що здійснюється він стійкою озброєною групою і мета даної групи нападу не тільки на громадян, але і на організації.
Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або в що здійснюється нею нападі, караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.
1. Основний безпосередній об’єкт злочину — безпеку держави в сфері забезпечення правопорядка. Додатковий об’єкт — власність, життя і здоров’я, свобода і гідність громадян і ін.
З об’єктивної сторони злочин виражається в трьох формах:
1) організація озброєної банди;
2) участь у такій банді;
3) участь у скоєних бандою напади.
Організація озброєної банди — це дії, спрямовані на створення такої банди (розробка планів злочинної діяльності, вербування її учасників, розподіл ролей між членами банди, підшукання зброї і засобів існування, підшукання об’єктів для нападу тощо
Як банди слід розглядати злочинну групу, що характеризується наступними ознаками:
1) наявність в її складі двох і більше членів;
2) стійкість такої групи (наявність планів на вчинення невизначеного кількості злочинів, висока ступінь організованості, стабільність складу банди, наявність дисципліни та ін.);
3) озброєність такої групи (наявність вогнепальної або холодної зброї хоча б у одного члена банди, про що відомо іншим учасникам злочинної групи).
2. Організація банди визнається закінченим злочином з моменту об’єднання в групу з метою здійснення нападів двох або більше осіб при наявності у них хоча б однієї одиниці зброї, незалежно від того, вчинили члени банди напад чи ні.
Під участю у банді слід розуміти не тільки безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу в банду або будь-яке інше участь у діяльності банди (допомога в розробці планів діяльності, тренування членів банди і т.п.).
Під участю в скоєних бандою напади слід розуміти участь як її членів, так і осіб, які не є членами банди, хоча б в одному нападі.
З чого слід, що брати участь в скоєних бандою нападах може і не член банди, але при цьому дії такої особи кваліфікуються як бандитизм тільки в тому випадку, якщо він, беручи участь в нападі, усвідомлював, що напад здійснюється бандою.
Якщо особа — не член банди, усвідомлюючи факт існування банди, не приймало безпосередньої участі в скоєний напад, а лише сприяло йому, його дії слід кваліфікувати як дії пособника за ч.5. ст. 27 і ст. 257 КК.
3. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у формі прямого умислу і спеціальної метою — здійснення нападів на підприємства, установи, організації або на окремих осіб.
Злочини, вчинені бандою, за загальним правилом не вимагають додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України, крім умисного вбивства, яке утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 257 і 115 КК України.
4. Суб’єкт злочину — фізична осудна особа з 14-річного віку (ч.2 ст. 22 КК).
У додаткові об’єкти даного злочину можуть входити життя, здоров’я, відносини власності, нормальне функціонування організацій, підприємств. Особливу небезпеку становить в бандитизмі те, що учасники банди або хоча б один її представник обов’язково мають зброю і не просто зброю, а так само вибухові речовини і вибухові пристрої.
Створення збройної банди є закінченим складом злочину незалежно від того, чи були здійснені планувалися її злочинні діяння.
Аналізуючи кваліфікуючі ознаки складів злочинів (захоплення заручника, тероризм і бандитизм) ми бачимо, що багато в чому ці злочини схожі, але основними розмежовують ознаками розглядуваних злочинів виступають елементи об’єктивної сторони і цілі скоєння злочинів.
Наприкінці даної курсової роботи можна сказати, що і бандитизм, і тероризм, і захоплення заручника це дуже небезпечні злочини і від них йде пряма дорога до організованої злочинності, яка в свою чергу породжує корупцію у владних та правоохоронних структурах. Тому, чим раніше правоохоронні органи припинять злочинні дії організованої групи або банди, тим більше буде шансів, що дані злочинні групи не переростуть у злочинне співтовариство. І тим менше буде здійснено небезпечних злочинів, які завдають шкоди населенню і державі в цілому.

Фрагмент текста работы:

РОЗІЛ 1. Розвиток поняття “бандитизм” в кримінально-правовому аспекті

1.1. Визначення місця посягання бандитизму в системі

Теорія кримінального права визначає, що систематизація Особливої частини Кримінального кодексу України повинна відбуватися за принципом дотримання послідовності розташування розділів, визначених з урахуванням сучасних підходів до порівняння важливості інтересів, які охороняються законодавством про кримінальну відповідальність від злочинних посягань. Такий підхід, з одного боку, свідчить про існуючу ієрархії цінностей в суспільстві, а з іншого — сприяє доступності законодавства.
Проблема систематизації законодавства про кримінальну відповідальність завжди була предметом дискусій в теорії кримінального права. Занадто виражений пріоритет державних інтересів над особистістю, існування застарілої системи кримінально-правових захисту цінностей, які не відповідали демократичним принципам побудови держави, призвели до прийняття нового Кримінального кодексу України [8].
Необхідність його підготовки була обумовлена перш за все тим, що побудова і функціонування правової демократії-чеського держави не може відбуватися без існування ефективної законодавчої бази, яка б належним чином регулювала і охороняла суспільні відносини. Такий законодавчою базою в боротьбі зі злочинністю перш за все є Кримінальний кодекс. Значне зростання рівня злочинності в перші роки незалежності України, прояв її агресивних форм, поширення організованої злочинності та злочинності у сфері економіки поставили нагальні питання щодо створення кримінального законодавства, яке б задовольняло потреби суспільства, враховувало досягнення науки кримінального права і дозволяло належним чином здійснювати боротьбу зі злочинністю .
У той же час в умовах формування в країні нових соціальних і економічних відносин чинний на той час Кримінальний кодекс України 1960 року явно перестав відповідати не тільки новим потребам суспільства і держави, а й сучасної теорії кримінального права, а саме: мав масу суттєвих прогалин, за період своєї дії (особливо в останні роки) був підданий численним і не завжди обґрунтованим змін і доповнень, які порушували його цілісність, системність і послідовність; не брав до уваги міжнародних зобов’язань України у зв’язку зі вступом її до Ради Європи і приєднанням до ряду міжнародно-правових угод у сфері боротьби зі злочинністю, перелік і зміст кримінально-правових заборон вимагав істотного перегляду; потребував вдосконалення відповідно до сучасних вимог і міжнародних стандартів системи покарань і т.п. [4]
Правотворчої діяльності останніх років багато в чому притаманний безсистемний, а іноді навіть хаотичний характер, а законопроекти, які виносяться на розгляд парламенту, не завжди проходять належну наукову експертизу. Все це, безумовно, знижує ефективність попереджувальної функції кримінального закону, негативно позначається на правозастосовчій діяльності і призводить до нігілістичного відношенню громадян до вимог закону.